Пишу про українські книжки. Дитячі, дорослі, гучні й зовсім тихі, глибокі, легкі, смішні, гострі. Я не літературний критик — я читач, який не може мовчати, коли сторінки залишають після себе більше, ніж просто сюжет.

Мій блог народився з любові до слова. До рідної мови. До українських історій, що живуть навіть тоді, коли книгу зачинено. Зараз я мешкаю в Польщі, але читаю українське — постійно й захоплено. Книжки для мене — це спосіб тримати зв’язок з домом, культурою, собою.

Я не шукаю ідеальні книги. Я шукаю чесні. Ті, які говорять просто, але про головне. У моїй колонці ви знайдете:
— дитячі книги, які не тільки для дітей;
— прозу, що болить або лікує;
— поезію, яка пахне травнем;
— книжкові відкриття, про які хочеться розповісти першому зустрічному.

Я вірю, що українська книга — це не тренд. Це глибина, яка здатна змінювати свідомість. І я тут, аби бути її голосом за кордоном. Щоб кожна історія мала шанс знайти свого читача.

Це колонка не про те, що варто прочитати. Це колонка про те, що може залишитися з вами надовго.